Як виглядає Умань під час приїзду паломників-хасидів? І що взагалі являє собою єврейський Новий рік, Рош Ха Шана? Однозначно, це варто було того, щоб побачити на власні очі. Хоча б тому, що 25 тисяч паломників до 90-тисячної Умані дозволили на один день відчути себе у чужій далекій країні усього у 150-ти кілометрах від Вінниці.
Як виглядає Умань під час приїзду паломників-хасидів? І що, власне, взагалі являє собою єврейський Новий рік, Рош Ха Шана, вшанування євреями свого святого Цадіка Нахмана, похованого у місті? Однозначно, це варто було того, щоб побачити на власні очі. Хоча б тому, що 25 тисяч паломників до 90-тисячної Умані дозволили на один день відчути себе у чужій далекій країні усього у 150-ти кілометрах від Вінниці.
Перші особливості помічаємо ще на підході до кварталів з хасидами
Прохід на територію святкувань, де розміщені головна синагога і могила Цадика Нахмана, обмежений. Вільно пересуваються тільки хасиди, представникам же слов`янської зовнішності потрібні спеціальні перепустки. Жителі кварталу проходять, показуючи паспорт.
“Там каву безплатно дають, печиво”, – дізнаємось цінну інформацію від працівників міліції, яких чимало по периметру. Рекомендують нам звернутись за перепусткою у райвідділ, але шкода витрачати на це час, тим паче, що місцеві залюбки розказують, як оминути численні КПП і пройти чагарниками до місця призначення.
Тож поки гуляємо “вільною для українців зоною”, крім того, що й тут вже є на що глянути. Ось, смажать шашлики прямо у дворі багатоповерхівки. Краса!
На свято Рош Ха Шана приїжджають виключно чоловіки. Хасидам на час свята не можна навіть бачити жінок, тож коли напроти йдуть уманчанки, євреї відвертаються, закриваючись рукою.
Зовсім скоро починаєш відчувати себе туристом у далекій країні. “Своїх” практично не видно, хіба що час від часу сновигає обслуговуючий персонал – вантажники, прибиральники і лиш зрідка – жителі багатоповерхівок, де оселилися хасиди. Більшість уманчан зі “священного” кварталу” здали житло, а самі пересиджують єврейський Новий рік по родичах.
Житло – окрема тема. Для уманчан приїзд хасидів – можливість заробити. Розповідають, що квартири здають по ціні 120-180 доларів з людини на весь час перебування, а це до десяти днів. Щоправда, самі хасиди називають інші суми – 200-300, а то й за кращі апартаменти до 500 доларів.
Умови проживання комфортними не назвати. Як правило, в одну квартиру заселяються від 3-4 квартирантів до 20. Для них спеціально залишають двохярусні ліжка. А взагалі, меблів уманці залишають по-мінімуму.
– Всі свої цінні речі ми з кімнати винесли у гараж, у зданих кімнатах залишаємо тільки саме необхідне – ліжка, які спеціально тримаємо для них, шафи, стільці, – розповідає нам житель Умані, якого зустріли біля приватного сектору. – Інакше можемо майна не дорахуватися. Не вкрадуть, але поламають. Бувало, й до скандалів доходило. Одного разу їхні діти з іграшкових пістолетів всі лампочки по хаті розстріляли, стіни пообмальовували бо-зна чим. Деякі одразу гроші за шкоду платять, а з деякими і равина звали, і поліцію їхню – не помагає. А якось було заходжу, а він задер ногу на подушку і свої туфлі натирає. Я сваритися, а він заспокоює. Дає 10 доларів. Ну то я за них собі не одну таку подушку куплю.
Найбільшим свинством, за словами власників квартир, відзначаються гості з Ізраїлю. Ті ж, хто прилітають сюди з західної Європи і США помітно цивілізованіші. Хоча в цілому сходяться на думці, що справа не в країні, різні просто люди бувають.
Особливо потішає місцевих єврейський шаббат – субота, день, коли за їхніми віруваннями, Бог, створивши світ, почив від своїх справ. Тора у цей день забороняє євреям фізичну працю і ортодокси цього священно притримуються.
– Тільки-но ліг спати десь в пів-першого ночі – стукає в двері. Піди, каже, вимкни мені світло, спати хочу, – сміється уманець.
Зазвичай же світло просто увімкнене цілий день.
Гори сміття під під`їздами ледве встигають забрати прибиральники. Цього року, кажуть, значно чистіше аніж у попередні роки. Комунальники працюють.
У дворах часто зустрічаємо пожежні машини. Знають, чого стоять – хасиди примудряються розводити вогонь на балконах, а то й у кімнаті. А якось смажили баранину на кухонному вікні п`ятого поверху, виставивши стіл наполовину на вулицю. На ньому і смажили.
Пробираємось у заповітний квартал з синагогою і безплатними пряниками та кавою і тут бачимо натовп, який, таке враження, молиться паркану. Ну, насправді, це моляться у бік Ієрусалиму. Щоправда, як саме визначають правильний напрямок, хасиди толком пояснити не можуть. Та то й не важливо, здалося.
Спілкуватись з хасидами вдається, як правило, англійською. Одиниці знають російську – вихідці з колишнього Союзу, а також ті нечисленні з України чи Росії.
“Беркут” охороняє хрест від обурених хасидів. Православні встановили його над священним для євреїв озером, де вони “очищалися і набирались сил”. Тепер озеро стало для цього непридатним. Хасиди кажуть, що це явна провокація, адже раніше, чомусь, коли паломників було не так багато, про вставновлення цього хреста і не думали. Може бути.
В серпні хасиди обмалювали скульптуру Христа. Це вже перебор.
http://uanews.d3.ru/comments/468287/
“Хрест спотикання”
Тору читають, не зупиняючись. При цьому, нікого не ображає, якщо хтось із читаючих тебе не помітить і добряче пхне плечем. Взагалі, штовхаються паломники, таке враження, постійно і не важливо, чи-то “гой”, чи-то “свій”. Так і не зрозумів, чи це спавді ненароком, чи може назло.
Ще одна окрема тема – діти. Уманці жаліються, що хлопчаки ведуть себе абсолютно безконтрольно, можуть кинути каменем, або ж просто вдарити. Врешті, все це відбувається за абсолютної байдужості до цього батьків, які самі почуваються в Умані абсолютно спокійно і по-домашньому. Нагадаю, українців зустрічаємо дуже рідко.
Натовп просувається у бік ще одного озера. Там і купаються, і моляться, і співають. До речі, проходячи у натовпі кілька разів відчуваємо не сильні поштовхування у бік. Як нам розповіли, для приїжджих паломників є, так би мовити, традиція – зробити, нехай невеличку, чисто для галочки, капость гоєві, тобто не єврею.
Головний “заводіла тусовки” виявився дуже запальним і на диво фотогенічним.
Тому що часто хасиди не надто вдало виглядають в кадрі. Ну, принаймні для нашого незвиклого погляду ;)
Поляки приїхали знімати фільм про святкування і порадували квадрольотом з камерою (правда, тут вже, скоріше, окто-)
Очищаються
Темношкірі євреї (напевно, ті самі ефіопські євреї) навіть тут виглядають екзотично
Разом із хасидами прилетіли й ізраїльські поліцейські. Розповідають, паломники їх бояться куди більше, аніж наших ментів, бо їхні з ними не церемоняться – палкою по ребрах можуть звозити не задумуючись. Також приїхали і медики.
Зверніть увагу ліворуч – чувак підіймає недопалок. Не раз помічав, що хасиди не підкурюють ані сірниками, ані запальничками, а саме так – від недопалка. Не впевнений, що це саме через шаббат, але хто-зна.
В кафе з кошерною їжею “білих” не пропустили. Відповідають, що не можна у шаббат.
Типова уманська картина з написами на івриті та ідиш. При цьому жодного (!) напису кирилицею і тільки деінде можна побачити англомовний переклад. Цікаво, що час від часу бачили, як євреї між собою спілкуються російською. В принципі, не дивно, адже приїхали з усього світу, тож викручуються як можуть, бо, вочевидь власну мову знають не всі.
Обслуга виключно з українським обличчям. Місцеві хлопці, які несли ящики з провіантом, розповідають, що за годину роботи євреї платять їм по 12 гривень.
Безплатний фаст-фуд представлений смачнющим солоним і, здалося, дещо перченим, кошерним печивом, “Міріндою”, кавою і молоком.
В цілому ж за день, проведений в “хасидській Умані” позитивних вражень виявилось значно більше, хай би там що. Відверто, їхали побачити куди більший треш, анонсований ЗМІ, однак нічого такого, що переходило б рамки, не побачили. Антисемітами звідти ми точно не поїхали, хоча різні дивні відчуття, а подекуди й образу за українців, не покидали. Звісно, тема хасидів в Умані досить таки специфічна і про неї можна дискутувати довго, але поки й самі уманці не можуть визначитись – подобається їм це чи ні.
