Якби на Вінниччині всерйоз узялись розвивати туристичний потенціал, палац Меринга у селі Стара Прилука увійшов би, щонайменше, до першої десятки місць, які треба відвідати туристу. Збудований за зразком президентського Маріїнського палацу, цей маєток без перебільшення можна назвати одним з найкрасивіших палаців, що збереглись на Вінниччині.
Палац у Старій Прилуці, що практично у передмісті Вінниці (усього якихось 30 кілометрів у напрямку Турбова), хоч і є пам’яткою архітектури національного значення, нинішній його стан зовсім не відповідає статусу. Щоправда, тут можна іронізувати – якраз таки він є показовим прикладом ставлення до національного надбання в Україні.
Історія палацу, а саме у його остаточному вигляді, порівняно недовга. Нинішній палац є одним з наймолодших на Вінниччині. На жаль, у доступних джерелах знаходимо лише одну фотогрфію палацу з моменту його побудови. Точніше, останньої перебудови.
Перший палац у Старій Прилуці збудовано наприкінці 18-го століття і вже згодом він зазнав кілька перебудов. Остаточного вигляду палац набув на початку 20-го століття, коли власником маєтку став Сергій Меринг – промисловий магнат, який розбудовував тутешні виробництва: цегельню, винокурню, млин тощо. Власне, Сергій Федорович був не надто відомою особистістю, на відміну від свого батька – легендарного київського лікаря Федіра Меринга.
Уродженець Саксонії Федір Меринг, який згодом узяв російське громадянство, зробив блискучу лікарську кар’єру у Києві. Його клієнтами був увесь цвіт нинішньої української столиці. Багатіїв Меринг обслуговував за величезні гроші, а бідноту часто лікував задурно. Зароблене Меринг вкладав, зокрема, і в нерухомість, при чому не тільки у Києві. Саме так, за однією з версій, у власність Мерингів перейшов маєток у Старій Прилуці, яким згодом перейшов до сина столичного лікаря (втім, є версія, що власне Прилуцький маєток Меринг-молодший виграв в карти).
Палац Меринга часто називають копією Маріїнського у Києві. Звісно, насправді точною копією він ніколи й не був, утім, напевно можна сказати, що столичний палац був джерелом натхнення для архітектора староприлуцького маєтку.
Інтере’єри палацу збереглись тільки частково. Перед вами – оформлення вестибюлю. Всупереч європейському стилю офомлення фасаду, всередині зустрічаємо несподівані арабські інтер’єри мавританського стилю. Чим керувався архітектор палацу, невідомо. Врешті, як і ім’я цього архітектора. Так само тепер уже важко відповісти, відколи оздоблення вестибюлю отримало таку “дику” кольорову гаму.
Уся вишуканість фасаду, створеному у стилі необароко, опадає буквально разом із штукатуркою. Палац поступово розвалюється…
З 50-х років минулого століття і понині тут розміщується інтернат для дітей з особливими потребами. Щоправда, сама будівля палацу використовується інтернатом не вповні – тут розміщено бібліотеку, спортзал, кілька кабінетів працівників закладу і склад. Частина приміщень порожні. Учбові класи інтернату розташовані у інших, збудованих вже в радянські роки, приміщеннях.
Як розповів директор інтернату Юрій Косач, востаннє фасад палацу ремонтували майже чверть століття тому – у 1993 році. Нині ж унікальна ліпнина палацу уся в тріщинах і осипається, волога місцями уже просочилася у стіни, завівся грибок. Відповідаючи про жалюгідний стан староприлуцької перлини, керівник інтернату пояснює, що фактично освітній заклад не має ані можливості, ані повноважень що-небудь ремонтувати, оскільки будівля має статус національної пам’ятки, тож опікується ним управління архітектури області. У чиновників же відповідь традиційна – немає грошей. Кілька років тому відремонтували дах і те, мовляв, добре, адже на повну реставрацію палацу в бюджеті області грошей немає. Та й держава не поспішає, а залучити закордонні інвестиції, як от з палацом у Вороновиці, виходить далеко не завжди…
За словами працівників інтернату, комісії мало не по кілька разів на рік приїздять, перевіряють стан палацу і їдуть геть. А результат перед очима. Можливо, стан палацу Меринга ще зарано називати катастрофічним, але з кожним роком байдужості його відновлення ставатиме ще дорожчим. Тож чи не станеться так, що одну з найпривабливіших архітектурних пам’яток Вінниччини, як і багато інших, в якийсь момент визнають непридатною для порятунку?