З чого починалось вуличне освітлення у Вінниці? Сьогодні ми це сприймаємо як належне. Але наприкінці 19-го століття вінничани лише мріяли про вуличне освітленння.

З чого починалось вуличне освітлення у Вінниці? Сьогодні ми це сприймаємо як належне. Але наприкінці 19-го століття вінничани лише мріяли про вуличне освітленння. У документах Державного архіву області перша згадка пpo вуличне освітлення датована 1880 роком.  Тоді, 6 березня  міська дума ухвалила його впровадження, а 12-го міська управа почала домовлятися підприємцями про підряди на монтаж ліхтарів.

Підрядником на масштабне за тодішніми мірками вуличне освітлення став, однак, не заїжджий бізнесмен, а місцевий підприємець Абрам Іойриш. Договір на три роки з ним уклали 1 квітня 1880 року. Іойриш узяв на себе усі зобов `язання, покладені управою. За роботу одного ліхтаря він отримував з міської казни 7 рублів 34 копійки. Ремонт, фарбування та монтаж ліхтарів робились за його рахунок.

Перші ліхтарі  у Вінниці з `явились, зрозуміло, на центральних вулицях, зокрема на Поштовій (нинішній Соборній), 6іля пожежної команди, казначейства та міської в`язниці. Останню освітлювали, на відміну від решти об`єктів, впродовж цілого року. Втім, як свідчать подальші документи Архіву, єврей (саме так, на багатьох документахі переписках на національності акцентувалось) Абрам Іойриш далеко не завжди добросовісно виконував узяті на себе зобов`язання. Уже через два роки щодо його роботи назбиралось чимало скарг.  Так, управський ісправник (нині це було б щось типу начальника міськвідділу міліції) у своєму рапорті зазначав, що більшість світильників горіли напівсили, скло ніколи не протиралось, а подекуди освітлення просто не працювало. Подібних рапортів згодом на Іойриша назбиралось більш ніж достатньо. Він, у свою чергу, нарікав на викрадення ламп злодіями, дорогий керосин і «буйних пьяных», які трощили ліхтарі задля забави. (Тут не можу втриматись, щоб не провести аналогії з нашим сьогоденням. Пройшло вже століття, а фактично, нічого не змінилось). Та справедливо буде все ж зазначити, перебої з освітленням в той час були не дивина і траплялись не тільки у Вінниці, а й у Києві, Москві, Петербурзі…

Всього кілька фотографій дають можливість отримати уявлення про тодішні ліхтарі Вінниці

Вочевидь, освітлення у дореволюційні часи було досить прибутковою справою. Принаймні, до такого висновку можна дійти, переліковуючи кількість пропозицій до Управи з боку інших підприємців. «Подарувати світло» вінничанам хотіли компанії з Москви, Києва, Риги та інших. Кожна запевняла власну успішність і унікальність ліхтарів саме їхнього виробництва. Однак, підрядником й надалі з року в рік залишався вінничанин Абрам Іойриш. Ймовірно, питання стояло в ціні. А може й блату у тій самій Управі. Ну от як втриматись, щоб знову не провести аналогії з нашим 2013-м?

Минуло 20 років від встановлення першого ліхтаря. У Вінниці їх вже нараховувалось  близько 400-т. Конкуренція на установку вуличного освітлення нарощувалась. Прогрес  також не зупинявся, окрім керосинових ламп з`явились спиртові, газові лампи. У 1906 році свої послуги нашому місту запропонував одеський інженер Л.Гуревич, який планував встановити централізоване газове освітлення. Газові лампи менш вибагливі у догляді, як стверджував Гуревич, не закоптювали скло і запалювались вони централізовано з газового заводу, отже не потрібно було наймати людину, яка б щовечора обходила кожний ліхтар у місті . А в той час за цю роботу платили більше 10 рублів на місяць. На жаль, відповіді Управи Гуревичу отримати не вдалось. Ймовірно, Вінниця и надалі обмежувалась керосиновими лампами, на що витрачала до шести тисяч рублів на рік.

Поява електричного освітлення тісно пов`язана з будівництвом у місті трамвайної лінії. І серед архівних матеріалів вони поруч.

У той же час достатньо активно в Російській імперії впроваджувалось електричне освітлення. Будівництво електростанції було необхідним місту. Ця ідея, разом ,із будівництвом трамваю, довгий час не полишала керівництво міста з тодішнім його головою Миколою Оводовим (людина, як на мене, достойна бути увіковічнена в бронзі) . У 1906 році свою підтримку пообіцяло Центральне електричне товариство, всерйоз налаштоване монтувати електричне освітлення на вінницьких вулицях. Але переговори з цього приводу тривали довго. Електричне освітлення було нерозривно пов`язане з будівництвом трамвайної лінії та, насамперед,  електростанції. Гроші потрібні були колосальні – до 300 тисяч рублів! Про допомогу Вінниці довгий час довелось вмовляти керівників Кам `янець-Подільської губернії, які вважали таке будівництво невиправданим. І все ж Оводову вдалось переконати вищих чиновників – спільними зусиллями будівництво, хоч і повільно, але розпочалось. Воно тривало до 1910 року, а уже за рік Вінниця отримала нарешті електричне освітлення, а згодом і трамвай.

  
Ліхтар біля склепу-усипальниці Миколи Пирогова – можливо, єдиний, що зберігся з початку 20-го століття

Світили перші електричні ліхтарі досить тьмяно, потужність була не набагато вищою за керосинові – в межах еквіваленту 1000 свічок. Однак це уже був прорив у вуличному освітленні міста. Від самого початку до тепер календар відрахував ціле століття. Тепер у Вінниці 17 тисяч світлових точок, зовсім інших, і тепер навіть важко уявити, що починалось усе з 106 вуличних ліхтарів, які щодня вручну за десять рублів в місяць запалював ліхтарник…

 
Сьогодні роблять деякі спроби відтворити старовинні ліхтарі. Подекуди це виходить вдало

---

З історії появи вуличного освітлення у світі

Створення регулярного вуличного освітлення бере початок ще в XVII столітті. Початок поклав Ян Ван дер Хейден. Знаменитий він був тим, що був начальником міської пожежної охорони. І в 1668 році він перший запропонував встановити в Амстердамі вуличне освітлення. А необхідно воно стало з наступних причин. Часто ночами городяни падали в канали, якими так славиться Амстердам. Вуличне освітлення могло сприяти боротьбі зі злочинністю, а так само допомогти пожежникам.

Проект Ван дер Хейдена передбачав встановлення двох з половиною тисяч масляних ліхтарів, конструкція яких була розроблена ним самим.
У 1669 році Ян ван дер Хейдена вже чекала посада інспектора вуличного освітлення. Як достеменно відомо, ліхтарі такої системи продовжували діяти в Амстердамі до 1840 року. І лише по закінченні такого проміжку часу їх змінила більш досконала система вуличного освітлення.

Дуже скоро амстердамське нововведення запозичили й інші міста. У 1682 році місто Гронінген замовив 300 ліхтарів конструкції Ван дер Хейдена. Не відставала і закордон: в тому ж році міське освітлення системи Ван дер Хейдена було введено в Берліні.

У Росії ліхтарі вуличного освітлення вперше з`явилися в Петербурзі. 23 листопада 1706, коли молоде місто на Неві святкувало перемогу російських військ над шведами під Каліш, за наказом Петра I на фасадах будинків чотирьох вулиць були повішені ліхтарі. З тих пір вони стали завжди запалюватися по великих святах. І хоча ці ліхтарі вивішувалися від випадку до випадку, вони поклали початок вуличному освітленню Петербурга. У 1718 цар Петро I видав Указ про освітленні вулиць міста (указ про висвітлення першопрестольній був підписаний імператрицею Ганною Іванівна лише в 1730 році). Проект першого вуличного масляного ліхтаря був розроблений Жаном Батистом Леблоном, архітектором і майстерним техніком всілякої мистецтв, які користуються великим значенням у Франції». Восени 1720 4 смугастих красеня, виготовлені на Ямбурзькому скляному заводі, були виставлені на набережній Неви біля Петровського Зимового палацу. На дерев`яних стовпах з білими і блакитними смужками кріпилися на металевих прутах засклені світильники. Горіла в них конопляна олію.

У Лондоні вуличне освітлення вперше з`явилося в 1807 році. Там були встановлені лампи, що працюють на газі. З настанням темряви вони запалювалися при допомозі ліхтарників.

В кінці XIX століття – з винаходом електрики і електричної лампи на зміну газовим ліхтарям прийшли ліхтарі з електричними лампами.

У XX столітті на зміну низькопродуктивні лампам з ниткою розжарення прийшли газорозрядні лампи, що використовуються до цих пір. З винаходом фотодіодів включення вуличного освітлення стало автоматичним.