Нині колишній маєток – руїна без шансу на відновлення

Так вже склалось, що чи не кожну розповідь про архітектурну спадщину Вінниччини можна починати, продовжувати і завершувати одним і тим же – у нас не вміють, не хочуть і не можуть зберігати історію. Поодинокі винятки серед тисяч розвалин на загальну картину майже не впливають. А реалії такі, що область втрачає архітектурні пам`ятки одна за одною.
Палац у Андрушівці Погребищенського району з категорії найбільш плачевних, а по правді – втрачених споруд. Ще десяток років і його остаточно поховають під горою байдужості і побутових відходів. Під дією першого селяни рясно осипають колишній маєток другим. І нехай, насправді, це роблять одиниці, та кому до того діло…

Палац був збудований у кін. XVIII – на поч. XIX ст. у формах класицизму, цегляний, складний у плані, асиметричний, складався з двох різних за часом об’ємів. Основні об’єми східної старої частини палацу були поєднані невисоким переходом, оздоблені пілястрами іонічного ордера, на рівні другого поверху влаштовані декоративні ніші з наличниками. Центральний об’єм західної частини палацу був також оформлений пілястрами іонічного ордера і увінчаний фронтоном з гербом власників у тимпані. З обох боків до палацу примикали низькі бокові крила. На жаль, нині план маєтку, як і частина з елементів у описанні, ледве проглядається, а щось, як, приміром, герб власників, відсутнє повністю.

Сьогодні палац – це суцільна руїна, хоча на деяких вцілілих стінах ще можна побачити залишки декору. Перекриття майже відсутні.

Дещо з історії села і його власників: Село Андрушівка, за даними наукових обстежень “Історичні садиби Вінницької області”, засноване у І половині XV ст. над р. Роською родиною Кучогурських і було знищено під час національно-визвольної війни сер. XVII ст. Після Андрусівського перемир’я (1667 р.) ці землі були повернуті господарям. А після вигасання роду Кучогурських Андрушівка перейшла до Сангушків, потім до Шембеків, у котрих її купили Якубовські. На поч. XIX ст. Андрушівка належала Колишкам. Найбільш відомий представник цієї родини – генерал Бенедикт Колишко (між 1749 і 1754-1834) – один зі сподвижників і друзів Т. Косцюшка. Брав активну участь у повстанні 1794 p., викликаного другим поділом Речі Посполитої. Під час листопадового повстання 1830-31 pp., незважаючи на вік, був обраний повстанцями командиром загону, який діяв на Східному Поділлі.

Його онучка Гелена з Колишків (1825-1892) вийшла заміж за Станіслава Тишкевича, маршалка шляхти Уманського повіту і внесла посагом в родину чоловіка значні маєтності, в т.ч. Андрушівку.

В Андрушівці народився їх син – Міхал (1860-1886) – маляр, історик, громадський діяч, меценат. Навчався у Петербурзькій AM, потім в Парижі був учнем Бонна та Пюві де Саванна. Заснував і був куратором фундації для літераторів і митців при Варшавському товаристві мистецтва. Отримав з батьківського спадку більшу частину с. Андрушівки і розширив палац, розміщений серед розлогого пейзажного парку. Там зберігалися цінні зібрання Тишкевичів: бронза, декоративна порцеляна, гобелени, картинна галерея і бібліотека, яка складалася переважно з рідкісних видань.

Традиційно, колишні панські маєтки перетворюють на смітник.

Садиба Тишкевичів у період розквіту…

…і тепер.

У радянський період в палаці містилася сільрада, потім склад мінеральних добрив.

Парк не зберігся, територія садиби тепер зайнята під городи та пасовиська для худоби. Хоча дотепер звертає на себе увагу чарівність місцерозташування садиби на пагорбі над ставком. Напевно, століття тому воно справді викликало заздрість.

І наостанок: палац перебуває на державному обліку як пам’ятка архітектури та містобудування національного значення. Ось так…

У підготовці матеріалу використано джерела: Історичні садиби Вінницької області (Л.Томілевич) та sergekot.com .