У колишньому маєтку працює найстаріша школа Вінниччини 

Маленькі села Вінниччини не перестають дивувати. У регіоні, який за кількістю історичних та архітектурних пам’яток посідає одне з перших місць в Україні, наштовхнутися на якийсь черговий палац, або ж руїни замку чи старовинного храму, виявляється зовсім нескладно. От тільки місця ці знати потрібно – відомостей про більшість пам’яток зовсім небагато.

Зовсім поруч із Вінницею, звернувши дорогою на Турбів праворуч і подолавши кілька кілометрів «зубодроблящої» сошейки, потрапляємо у село Козинці Липовецького району. Населений пункт невеликий, усього трохи більше 350 чоловік. Але у свій час це село вважалось одним із провідних на Поділлі. Завдяки родині поміщика Липовецького повіту Раковського.

У самому центрі села розташовані дві добре збережені споруди 19-го століття – великий та малий палаци родини Раковських. Навколо першого є великий парк, який, щоправда, чимось особливим не вражає. Натомість, сам палац цілком достойний уваги.

У XVII столітті село Козинці належало Калиновським, у XVIII столітті – родині Потоцьких. А з середини XIX століття  власниками маєтку стали Раковські, які будують спочатку менший за розмірами палац,  а у кінці XIX століття збудовано новий палац. Раковські були засновниками сіл Королівка, Оленівка, Жабелівка, Михайлівка.

Тепер у цій будівлі школа. До речі, за повідомленням ЗМІ, вона є найстаршою на Вінниччині – у 2012 році вона відзначила 150 день народження. Школа для сіл Козинці та сусідньої Пеньківки (зараз Свердлівка) запрацювала в 1862 року. Тоді в неї записалось 6 хлопчиків, а 1869 прийняли перших дівчат.

У цій школі свого часу вчились  екс-голова Верховного суду Василь Онопенко, генерали Валерій та Олександр Бевзи, художник Федір Панчук, контр-адмірал Військово-морських сил Іван Князюк, головний архітектор міста Одеси М.Циркун та головний уролог Вінниці М.Білоус.

Сам поміщик Раковський був вельми просунутим паном. Він був першим на Вінниччині, хто придбав автомобіль. Але революція 1917 року змусила Раковського покинути Козинці і такати у Варшаву.

У триповерховій будівлі з центральним холом, гвинтовими сходами, кованими балконами, де до останнього часу функціонувала дореволюційна система водяного опалення.

Поруч із школою – так званий “малий палац”, у якому зараз гуртожиток для вчителів. У Раковських тут жила прислуга, а у радянські часи – квартирувались офіцери військової частини, що тоді розміщувалась на території палацу.

Не можна не погодитись, що споруда достойна якщо й не головної вулиці Вінниці, то як мінімум бути поруч. Але доля розпорядилась інакше і дуже добре, що місцевим жителям вистачає свідомості не зіпсувати архітектуру (хоча, ще невідомо, як би її зуродували вінницькі ділки). Звісно, певні зміни невідоворотні, і, наприклад, поодинокі пластикові вікна уже зруйнували бажане сприйняття, але загалом будівля усе ще залишається наближеною до оригіналу.