Один з найстарших храмів Вінниччини, старовинний костел Архангела Михаїла у невеликому містечку Тиврів, повертають до життя. Довга і драматична історія цієї пам’ятки, що включає в себе як розквіт, так і зубожіння, має всі шанси завершитись “хеппі-ендом”. Із відновленням костелу, де радянська влада влаштувала завод, а вбиральню облаштувала на найсвятішому місці храму, має з’явитись культурний християнський центр всеукраїнського рівня. Urban.Міський журналі Вінниці побачив, як відбувається відродження католицької святині.

На вході нас зустрічає Адріан Котлярські – молодий монах монастиря, який приїхав до Тиврова з Польщі у складі місії братів ордену Місіонерів облатів Непорочної Марії. В Україні він уже рік, тож уже хорошою українською запрошує нас на екскурсію храмом.

• “Це був один із найбільших католицьких храмів на Поділлі і, можливо, найвищий. У своєму первозданному вигляді висота костелу разом із баштами сягала 60-ти метрів (для прикладу, таку ж висмоту має вінницька адмінбудівля “Книжка”, – Urban), – каже Адріан Котлярські. – Люди розповідають, що видно його було за багато кілометрів звідси. От тільки світлин костелу, на жаль, показати вам зможу небагато. Самі шукаємо, бо нині маємо лише декілька зсередини і ще кілька малюнків”.

Історія католицького храму у Тиврові починається з середини XVI століття з невеличкого дерев’яного костелу. Муровані костел і монастир тут збудували у 1760-му році, що робить комплекс однією із найстарших кам’яних споруд Вінниччини. Його ровесником, наприклад, є Домініканський монастир у Вінниці, нині – Свято-Преображенський собор УПЦ МП.

Будували тиврівський храм коштом тодішнього власника містечка, поміщика Міхала Яна Калитинського, чий колишній маєток, до речі, розташований за сотню метрів від католицької святині.

Уявлення про автентичну споруду нині можемо отримати завдяки знаменитому художнику Наполеону Орді, який, перебуваючи на Вінниччині у XIX столітті, змалював у акварелі містечко Тиврів. На картині видно, що костел, як і маєток Калитинського поруч, у первозданному вигляді був справді переконливих розмірів. Однак таким йому судилось бути недовго, наближалось ХХ століття і прихід радянської влади…

Знайомство з комплексом починаємо від монастиря. Від заснування він належав чернечому ордену домініканців, але у 1833-му році його закрили. З моменту відновлення на початку 1990-х років монастирем опікуються брати ордену Місіонерів облатів Непорочної Марії.

“У наших братів уже є успішний досвід відновлення католицьких храмів на Вінниччині – дуже гарного костелу Святого Йосипа у Гнівані, який мало не зруйнувала радянська влада”, – розповідає Адріан Котлярські, підходячи до однієї з головних святинь монастиря – чудотворної ікони Тиврівської Матері Божої.

Незважаючи на скромний вигляд монастиря зовні, всередині він виявився досить просторим: із молитовною залою, келіями ченців, гостьовими кімнатами молодіжного центру, трапезною, ігровими для дітей. Є у монастиря й власне підземелля. Щоправда, на відміну від вінницьких підземель костелу капуцинів, де віднедавна проводять екскурсії, у тиврівському монастирі їм відвели суто практичне призначення – тут розмістились навчальні класи і котельня.

Відбудовувати монастир почали у 1991 році, коли приміщення повернули католицькій громаді. Тож сьогодні вже помітно значний результат відбудови святині, який відбувається за рахунок католицької церкви, пожертв громади, а також меценатів.

З будівлею костелу виявилось набагато складніше. Радянська влада не пошкодувала храм, в якому з приходом більшовиків влаштували зерносховище. Можливо, його б навіть розібрали по цеглині, як це трапилось з десятками інших храмів Вінниччини, утім тодішні чиновники у пошуках нових виробничих приміщень вирішили залишити споруду. Так у 1960-х тут з’явився завод пластмасових виробів, а прилеглий монастир пристосували під багатоквартирний будинок. Звісно, за таких утилітарних потреб про будь-яке збереження вишуканого оздоблення храму не могло бути й мови – майже усе було пограбовано та знищено. Священники згадують, що, повернувши костел, застали тут шокуючу картину – будівлю перетворили на руїну і смітник. Та, мабуть, найбільш цинічно комуністичні чини розправились з вівтарем.

• “Вони зробили тут туалет. Точнісінько на місці, де розташовувався вівтар. Ясно, що тим самим вони хотіли підкреслити свою зневагу до релігії”, – констатує Адріан Котлярські.

Зухвальство радянської влади відносно старовинного костелу стало ілюстрацією репресій, які проводив тоталітарний режим щодо представників релігійної громади. У пам’ять про це в оновленому храмі Архангела Михаїла з’явиться унікальний туристичний об’єкт, аналогів якому немає ані в Україні, ані на просторах усього колишнього радянського табору, стверджує священослужитель.

“На першому поверсі буде музей жертв репресій тоталітарного режиму відносно релігії. Там будуть представлені речі, пов’язані з тими подіями, історичні матеріали, фотографії, – зауважує місіонер. – Зокрема, в експозиції будуть і ті нечисленні предмети оздоблення нашого костелу, які вціліли. Наприклад, рештки історичної ліпнини, які ми зібрали під час реконструкції. А поверхом нижче, у підвалі під вівтарем, де раніше розміщувався склеп монастиря, будуть мощі святих католицької церкви”.

Проходимо до головної зали храму. Власне, сьогодні вона мало чим нагадує оригінальну залу одного з найбільших костелів Поділля і відновити в автентичному вигляді її уже не вдасться.

Споруда зазнала дуже серйозних перебудов і коли постало питання про повернення головній залі її первозданного вигляду, архітектори відповіли, що це неможливо. Якщо демонтувати нинішні перекриття, що утворили три поверхи, стіни можуть не витримати навантаження. За сучасним проектом знайшли компроміс – на кожному поверсі костелу буде більша чи менша молитовна зала. В чомусь це навіть виправдано, адже нині католицька громада у Тиврові нечисленна, усього близько 150 прихожан.

Розповідаючи про перебіг реставрації, Адріан Котлярські пригадує курйозний випадок, що виник із будівельниками.

• “Зараз багато хороших українських будівельників їдуть у пошуках кращих заробітків за кордон. У ту ж Польщу, – каже він. – Було таке, що ми так і не знаходили фахівців тут, доводилось самим замовляти закордонних. З Польщі”.

Незважаючи на невелику кількість прихожан, костел у Тиврові може стати значним культурним та релігійним центром всеукраїнського рівня. Уже тепер при монастиреві влітку можна побачити чимало дітей – тут діє молодіжний центр, куди приїздять діти та молодь з різних областей країни. Зі слів брата Адріана, у майбутньому це буде не тільки католицький, а саме християнський центр.

• “Ми усі християни, як католики, так і православні. У нас і зараз склались хороші відносини із священиками православної церкви Київського патріархату. Ми часто зустрічаємось, товаришуємо. А от представники Московського патріархату, чий храм зовсім поруч, чомусь на контакт йти не хочуть”, – продовжує Адріан Котлярські.

Просуваємось поверхами костелу. Просуваємось у прямому сенсі – поки триває будівництво, місцями з одного поверху на інший можна дістатися лише дерев’яною драбиною через невеличкий отвір у стелі.

Нагорі брат Адріан вказує на зруйноване склепіння храму. Дивно, але й понині залишились рештки оздоблення, а на потертих часом стінах проглядаються залишки давнього розпису.

Щоправда, значно помітнішими є сліди “послань”, залишених “Васєй і Вітєй” у самий розквіт радянської імперії.

Завершуємо знайомство з храмом на самій верхівці костелу з неперевершеним видом на пагорби Південного Бугу. Ті самі пагорби, з яких у позаминулому столітті легендарний Наполеон Орда писав найвідомішу історичну картину невеличкого подільського містечка Тиврів. Хтозна, може з часом і ми побачимо той самий вид, колись відтворений митцем – із величним, височенним костелом Архангела Михаїла, який за легендами було видно за десятки кілометрів…