Як змінилась Вінниця за останні 40 років? Проаналізуємо на схемі-довіднику, випущеній 39 років тому

Як змінилась Вінниця за останні 40 років? Це можна побачити за численними світлинами міста, зробленими у різні періоди. Доповнити загальну картину змін можемо завдяки уже наполовину неактуальним схемам-довідникам. На одній такій, випущеній у 1975 році, проаналізуємо, наскільки різними були Вінниця 70-х і Вінниця зразка 2014-го року.

Найперше, що кидається увічі – зміна назв вулиць. І хоч у Вінниці великої хвилі перейменувань зі здобуттям Україною незалежності не було, насправді чимало вулиць змінило назву. Друге – транспорт. Маршрутна сітка автобусів, трамваїв та тролейбусів змінилась до невпізнанності.

У центральній частині міста уже немає пам’ятника Леніну, а готель «Україна» уже давно не функціонує і знову, зазвичай, йменується «Савоєм». Як і було від початку.

Вулиця Котовського нині зветься іменем Михайла Грушевського, а 9-січня – Архітектора Артинова. Немає також вулиці Дзержинського, яка тепер Театральна. Ну і, звісно ж, площа і вулиця Леніна нині – майдан Незалежності і Соборна відповідно. До переліку змін можна також віднести зміну назви скверу Козицького на Європейську площу.

На Замості немає тепер вулиць Чекістів, Будьонного і Горького. Тепер це вулиці Чорновола, Стеценка і Винниченка відповідно. А нинішня вулиця 50-річчя Перемоги за чотири десятки років встигла побувати і Ворошилова, і вулицею Червоного козацтва. На Тяжилові вулицю Жданова перейменовано на Москаленка.

Звертаємо увагу на схему руху громадського транспорту – за 40 років вона зазнала кардинальних змін. Отже, тролейбус №2 у 1970-х роках доїжджав від ДПЗ до Центрального автовокзалу. Від автовокзалу також починав рух на Вишеньку тролейбус №5. Натомість, на залізничний вокзал з Ленінського району ходив 4-й маршрут. У той час лінії по проспекту Коцюбинського ще не було, тож маршрут пролягав по Островського і Привокзальній. А з Київської та ДПЗ на зал.вокзал можна було дістатися лише з пересадками.

У той час на проспекті Коцюбинського володарював трамвай. При цьому ще функціонувала гілка від площі Перемоги до пл. Героїв Сталінграду, демонтована наприкінці 70-х. Натомість, колії по вулиці Кірова ще не було.

Велике розгалуження мала автобусна мережа. На даному відрізку вказано одразу кілька унікальних маршрутів, яких не існує уже давно. Із зазначених не залишилось майже жодного: найдовших колись маршрутів №3 і 3а, 4-й автобус уже не їздить від площі Гагаріна до аеропорту. Автобус №9 уже не заїжджає на Некрасова, а від 17-го не залишилось і сліду. Як і від дещо дивного маршруту №15. І тільки один практично не змінився – 8-й, що і тепер їде на Бучми від залізничного вокзалу. Хіба що про «Бучми-Ліс» у той час не йшлося.

Майже непомітні зміни на Старому місті. Усі з вказаних вулиць називаються так і досі. З автобусних маршрутів дещо змінився напрямок руху «двійки», а також припинив існування маршрут №16. На мапі зазначено аж два кінотеатри (40 років тому у Вінниці було вчетверо більше кінотеатрів, аніж у 2014-му) – імені Кірова на Гліба Успенського та імені Шевченка. У першому, після тривалого простою і руйнування, тепер облаштовують комерційну споруду, у другому – діє релігійний храм.

Сьогодні найрозвинутіший Правобережний, а тоді Ленінський район у 70-ті роки виглядав загалом не таким насиченим. Вишенька ще лиш розбудовувалась, Слов’янка – поки суцільний приватний сектор. А відтак, і транспорту було в рази менше.

Так, про трамвай на Спартаківській – так називалась нинішня Келецька – говорили ще на рівні проектів. А був лиш один 5-й тролейбус, а також кілька маршрутів автобусів. Приміром, 6 та 6а, що їхали на ДПЗ і хлібокомбінат. За іншим, ніж тепер, маршрутом їхав і 7-й автобус. А от 13-го уже не існує зовсім, хоча ще у 90-ті роки це був популярний і єдиний доступний жителям Пирогово варіант дістатися центру міста громадським транспортом.

Цікавий на схемі 5-й маршрут автобуса, а саме – його рух на Свердловському шосе. За розповідями місцевих, були часи, коли вулиця Литвиненка була транзитною, а відтак, якщо при складанні карти не допущено неточностей, по ній ходив автобус. Їхала «п’ятірка» на Корею через П’ятничани. З П’ятничан їхав і зовсім короткий маршрут до міської лазні (№11). Був також автобус за номером «10», щоправда, ще коротший – від вулиці Мічуріна до тієї ж лазні на площі Радянській, ака після цьогорічних подій на Євромайдані стала площею Героїв Майдану.

Щодо вулиць, то по правий берег Південного Бугу їх наразі перейменовано найбільше. Окрім вулиць центру міста, про що було вище, уже немає проспекту Ленінського Комсомолу – тепер це проспект Юності. Вулиця Галицька уже давно 40-річчя Перемоги, а Клари Цеткін – Родіона Скалецького. На схемі також бачимо, що дорога від Свердлова до психіатричної лікарні називалась вулицею Вишневою і мала вихід до Сабарівського шосе, хоча це може бути банальна неточність, чим старі радянські мапи нерідко грішили.

Окремо можна розглянути зміни, що торкнулись громадських закладів. Більшість готелів, наприклад, збереглись і досі. А от наявність у переліку автозаправочних станцій тепер виглядає дивним. Як і кафе та ресторанів – тоді їх було зовсім обмаль.

Загалом, що природно, місто від середини 70-х років змінилось кардинально на схемі-довіднику. Це торкнулось буквально усього – від розташування і назв вулиць до номерів телефонів довідкових служб. Пройде ще 40 років, і нинішня така звична і улюблена Вінниця також стане для багатьох ностальгією і хто-зна, що їз сучасного сьогодні колись викликатиме у когось тільки спогади, а у когось і щире здивування. І так само як і тепер історію міста споглядатимуть за старими картами і фотографіями.

Натисність на зображення, щоб побачити мапу у повному розмірі.