У асоціаціях багатьох українців Молдова в першу чергу згадується країною вина, сонця і величезних аж за горизонт виноградників та яблуневих садів. Що ж, все це це, звичайно, присутнє у повній мірі. Ми ж спробували доповнити картину, побачивши, як виглядає Молдова з урбаністичної точки зору, відвідавши два найбільших міста країни – столицю Кишинів і Бєльці.
Подорожувати в Молдову з Вінниці значно зручніше і дешевше на автомобілі. По перше, економиться величезна кількість часу, який в іншому випадку довелося б витратити на потяги або автобуси. По-друге – дешевше. Поїздка за маршрутом Вінниця – Могилів-Подільський – Сорока – Кишинів – Бєльці – Могилів-Подільський – Вінниця, якщо враховувати тільки витрати на паливо, обходиться трохи більше ніж в 1 тисячу гривень. Сюди ще можна додати 75 гривень, витрачені на дорожній збор, який беруть з іноземців за пересування молдавськими дорогами.
Покинувши Україну через міст Могилів-Подільський – Отачь, на перший погляд відмінностей не бачимо зовсім ніяких. Все ті ж до болю знайомі вибоїни і відсутність нормальних узбіч. Все по-нашому. Місцями дорога в такому стані, що вже починаєш побоюватися за долю поїздки – з такими до Кишинева, здається, добиралися б до вечора.
Але вже незабаром картинка змінюється на краще. Дорожня техніка і свіженький асфальт вселяють оптимізм. Настільки, що швидко починаєш заздрити сусідам. І так, це виявилося не просто показовим ремонтом, саме в такому вигляді і запам’ятаються молдовські дороги, а те, що побачили, виїхавши з Отачі, вже сприймалося як непорозуміння. Яке, схоже, теж скоро зникне (а можливо, поки пишеться цей пост, і там вже ідеальне покриття).
І чим ближче просуваємося до Сороки, тим приємніше їхати – ідеально (саме ідеально, а не так, як часто ми бачимо в Україні) рівний асфальт, свіжа розмітка, зручні узбіччя, стоки для води … М-да, за молдован можна тільки порадіти.
Під загальне буркотіння на адресу українських шляховиків зустрічаємо деяке пояснення ідеальним молдовським дорогам. Отже, Молдова отримала грант від США, а також від європейських банків на будівництво доріг. Підрядниками виступили турецькі та австрійські компанії.
В придорожніх селах, які, відразу зауважимо, виглядають помітно бідніше українських, ремонт траси передбачає також благоустрій. Зокрема, побудовані тротуари, встановлено огородження. Виглядає дуже приємно.
Розв’язка в трасою на Бєльці, на якій повертаємо в сторону Кишинева. Ще один приємний момент подорожі по Молдові на автомобілі – зовсім невелика, в порівнянні навіть з головними напрямками у Вінницькій області, кількість транспорту. До того ж, молдовани досить акуратно їздять. Принаймні так здалося.
І тільки наближаючись до Кишинева – єдиного великого міста країни, до якого стягуються всі потоки – транспорту стає більше.
Отже, після невеликих блукань по Кишиневу, прибуваємо в центр міста. Місто цілком компактне, тому з добиранням особливих проблем не виникає. Заторів у місті не побачили, хоча можна зробити поправку на те, що це була субота. До речі, на практично усіх крупних перехрестях влаштовано круговий рух. Також на магістральних вулицях здійснюється відеонагляд за рухом.
Пішохідну частину знайомства з Молдовою починаємо з площі імені князя Штефана чел Маре. Детальніше на цій особистості зупинимось пізніше, а поки лиш зазначимо, що для Молдови він має величезне значення. Головні площі та проспекти міст названі на його честь. Його портрет зображено на грошовій одиниці – леї. При цьому, на усіх, незалежно від номіналу.
На наше розчарування, в день нашого прибуття на головній площі міста проходив винний фестиваль. Ні, нічого в самому фестивалі поганого немає, але оцінити у святковій атмосфері місто не завжди зручно. Тим не менш, починаємо знайомитися зі столицею.
На жаль, перше враження, яке справив пішохідний Кишинів приємним не назвати. Благоустрій навіть на найголовніших вулицях міста сильно “підкачав”. Старий потрісканий асфальт, місцями зруйнована плитка – таке на місцевих тротуарах зустрічається до непристойного часто. При цьому, у багатьох місцях вириті траншеї так і не заасфальтовано.
Громадський транспорт у Кишиневі представлений тролейбусами (найчастише новими білоруськими БКМ, радянськими ЗиУ, чеськими Шкодами та іноді українськими ЮМЗ). Загалом, тролейбусний рух у місті добре розвинений і склалось враження, що із громадським транспортом тут проблем немає. Автобусний рух представлений старенькими машинами, серед яких чимало вже давно списаних в Україні Ікарусів. Маршрутки – добре відомі Мерседеси Спринтери.
Неприємним відкриттям стали ціни на продукти харчування в Молдові. Вони не просто вищі, а досить істотно. Простий приклад – чізбургер в МакДональдс, який у нас коштує 12 гривень, в Молдові – 20 лей. За нинішнім курсом, співвідношення гривні і леї приблизно 1 до 1, хоча різні банки встановлюють різні ціни, трапляється, що обмінювати гривні і зовсім невигідно.
У продовження теми про ціни на продукти, то в кишинівських супермаркетах практично все дорожче в півтора-два рази. На полицях досить багато українських товарів – алкоголь, кондитерка, молочка… Якість місцевих продуктів, як здалося, помітно гірша українських аналогів. З цим погоджують і самі молдовани. Відомо, що жителі прикодонних районів часто їздять по закупки в Україну, де з їхніх же слів і ціна, і якість, і вибір кращі.
В прешу чергу, акі ціни б`ють по самим жителям. За підсумками першого кварталу 2014 середня заробітна плата у жителів Кишинева склала 4690,6 леїв, що на 19,9% перевищує аналогічний показник по країні в цілому (3912,4 леїв).
Адресні покажчики на офіційній держаній румунській мові, але дублюються російською. В цілому, в Кишиневі найчастіше чутно саме румунську, російську – відсотків 30. Що ж до вивісок, то російською, що цілком логічно, вони трапляються вкрай рідко.
На відміну від, наприклад, Вінниці, в Кишиневі все ще часто зустрічаються таксофони. Щоправда, популярністю серед жителів вони користуються приблизно так само.
Жахливий приклад, як не потрібно чинити з рекламою в місті. Дерева обрамлені в рекламну коробку… Що ж, до повноти картини потрібно ще прикрасити в яку нибудь рекламу тротуар і на кожному листочку дерев написати номер телефону.
Торгівля на вулиці, з чим майже вдалося поборотися у Вінниці, у Кишиневі зустрічається досить часто. Все так само зручно – нікуди не звертаючи можна придбати шкарпетки, колготки, штани ;) І це на головній магістралі Кишинева – імені того самого Штефана чел Маре.
Вуличні вказівники, схоже, використовуються також і з рекламною метою.
Велодоріжки.
За один квартал від головного проспекту
У парку в центрі
Відверто брудним Кишинів не назвати, але і чистотою похизуватися вінне може.
Реклами в місті немало і впорядкованою її не назвати. В рекламі і дерева, і зупинки громадського траснпорту, а також лавочки.
На багатьох бордах рекламуються місцеві політсили. Наприкінці листопада в країні відбудуться вибори до Парламенту. Ось тут, приміром, молдавські соціалісти обіцяють молдованам Митний Союз, тим самим скасувавши Асоціацію з ЄС, підписану торік.
І ось так плавно, хочеш не хочеш, а підходимо до політичного питання. У Молдові, як і в Україні, зовсім неоднозначні погляди на майбутнє країни. Не будемо вже зовсім залазити у політичні розклади, зупинимося лише на особистих спостереженнях. Що відразу кинулося увічі – велика кількість в (і на) автомобілях російської та радянської символіки разом з тепер уже сумновідомим в Україні символом сепаратизму і смерті “Георгіївською стрічкою”. Таких довелось зустріти в столиці Молдови чимало. На перший погляд нічого дивного може і не здатися, проте після безболісної Євроасоціацієї (порівняно з Україною, хоча, може якраз і в тому справа) і сумної історії з військовим конфліктом у Придністров’ї, що розколов країну, побачити в самому центрі Молдови подібне все таки було несподіванкою.
Але це вже справи самих молдован. А на цьому поки зробимо паузу. До продовження розповіді про подорож до Молдови, де більше зупинимося на архітектурі Кишинева.
