Вінницький аеропорт: вчора і сьогодні

До авіарейсу на Тель-Авів колись зруйнований аеровокзал “підмарафетили” і відкрили новий зал прильоту

Приємно, коли щось хороше, у що завідомо слабо віриться, врешті решт відбувається. Саме так можна сказати про відкриття регулярного авіасполучення між Вінницею та Тель-Авівом. Після невдалого московського напрямку, відміненого через замалий попит у січні, перспектива впровадження рейсів на Ізраїль здавалась якщо не малоймовірною, то, принаймні, аж дуже віддаленою. А все ж таки, 19 березня з вінницького аеропорту відправився перший Аеробус-320 до Тель-Авіва, а сам аеровокзал підійшов до рейсу у відносно оновленому вигляді і з новим залом прилоту та митного контролю.

Секретар міської ради Сергій Моргунов, власник авіакомпанії “YanAir” Олексій Янчук і губернатор області Анатолій Олійник перерізають стрічку на вході до нового залу прильоту.

Ще з 90-х років головний зал, а відтак і парадний вхід до вокзалу не функціонували. Відкрили одночасно з залом прильоту. Щоправда, обійшлись косметичним ремонтом і незначним переплануванням – відкрили прохід до зали вильоту.

Кажуть. туалет показує рівень цивілізації. Що ж, у вінницькому аеропорту потроху “цивілізуються”.

Перший регулярний рейс до Тель-Авіва поки що дає привид для оптимізму: продані були майже всі квитки на 180-місний літак. Окрім вінничан і жителів області, були люди із сусідніх регіонів, а також група з кількох десятків білорусів, яким виявилось значно дешевше летіти на Святу Землю з Вінниці, аніж з рідного Мінська чи Києва.

Подальшим можливим напрямком з Вінниці, за словами власника авіакомпанії “YanAir” Олексія Янчука, як і раніше є Варшава. Рейс до Польщі хочуть запровадити у цьому році. З літа планують чартерні рейси у Туреччину. Розглядається також Болгарія і, сподіваються, повернеться Москва, у що, правда, з огляду на нинішні україно-російські відносини, слабо віриться.

Повернемось до самого аеровокзалу. Враховуючи провінційний (і нехай, що міжнародний) статус вінницького аеропорту, вокзал у Вінниці досить пристойний, у порівнянні з багатьма обласними центрами “вінницького пошибу”. Архітектура – типовий зразок “вокзалобудування” 70-80-х років. Дух кінця радянської епохи тут присутній і дотепер. Його відчутно майже усюди, від головного фасаду з металевими рамами до плитки на підлозі.

Коли аеропорт ще діяв, коли з Вінниці у відрядження у Іллінці чи Муровані-Курилівці добирались літаком, тут була зала очікування. Тепер, зрозуміло, окремої зали виявилось забагато і поки її непотрібно. Тому тут порожньо. Майже увесь другий поверх не задіяний. Сподіваємось, це ненадовго.

Тут все ще є згадка про “Аерофлот”

Тут ще залишились “Укази…”

А от буфета уже немає. Утримувати його у нинішніх умовах, коли є тільки один рейс на тиждень, нерентабельно. Нецікаво, що логічно, і приватним закладам.

Потріпаний часом макет ИЛ-62М і далі припадає пилом. Було б добре його відновити.

І все ж про позитивні зміни… Так вокзал виглядав у 2006-2008 роках:

А так виглядає тепер. Так, нехай це зовсім невелика його частина, так, зробити ще дуже багато чого потрібно. Але рух у правильному напрямку є. А це не може не радувати!