Слово “Гетто” завдяки голлівудському кіно для українців давно стало синонімом злиденного району з поганими умовами проживання, злочинністю і відсутністю перспектив. Уява, зазвичай, малює американський “чорний квартал”, але, як і у будь якому місті, градація на «хороший» та «поганий» район присутня й в Україні.

Вінниця – не виняток. Як правило – це квартали на околицях, сформовані з гуртожитків давно непрацюючих підприємств. Для одних це лише проміжок у житті, для інших – ціле життя. Часто в таких гуртожитках, у їхніх тісних кімнатках з покритими грибком стелями проживають цілими поколіннями, які змирились з безальтернативністю, у обшарпаних смердючих коридорах проводять дитинство, а в заставлених гаражами і розбитими “Москвичами” дворах під пляшку самогону і доміно зустрічають старість.

І хоч, насправді, не всюди ці квартали виглядають настільки моторошно (а, як можете здогадатись, деякі ракурси у репортажі справді гіперболізовані), утім, переконані, що після побаченого вам не захочеться прикупити собі тут квартирку.

Отже, проведемо вам фотоекскурсію найгіршими, на наш погляд, кварталами Вінниці, щоб показати, якими їх побачили ми. І наперед, зважаючи на зауваження, підкреслюємо – йдеться винятково про умови проживання у наведених кварталах. Про жодні інші визначення “гетто” у матеріалі не йдеться.

Починаємо з Дальнього Замостя, або, як прийнято серед вінничан – Київської. Район вулиць Станіславського та Айвазовського, що виник як робоче поселення численних підприємств.

Фасад “Зеківських общаг” – так місцеві називають квартал гуртожитків, в яких за Союзу видавали кімнати звільненим з місць позбавлення волі.

Праворуч – напівзруйнований колишній “пивняк”.

У 1990-х у підвалі одного з гуртожитків на Станіславського тримали… свиней. Так! Старожили кварталу ще пригадують, як з малесенького віконечка до перехожих визирали справжні поросята!

Мікрорайон розташований впритул до вантажної залізниці, що сполучає “велику дорогу” із керамзитним заводом.

Так виглядають вікна, за вид з яких не переплачують.

Гуртожитки на самій околиці Вінниці – район Водоканалу.

На початку “нульових” цілком звичним явищем було викидати сміття прямісінько з вікна гуртожитку. Біля одного з таких, зі слів місцевих, за якийсь час виникло ціле сміттєзвалище півметровим шаром відходів.

Тяжилів

Москва з її Олімпіадою-80 тут давно не актуальні

Майстри балконного “зодчества”

Безпека

Вхід у під’їзд гуртожитку на вулиці Баженова

Моторошне ДПЗ. Приказка про “Кому в жизні не везе, то живе на гепезе” досі відома вінничанам, хоча насправді в мікрорайоні не все так погано, як може здаватися.

Рештки спортивної інфраструктури, які могли позаздрити багато інших мікрорайонів Вінниці. Тут був цілий спорткомплекс з футбольним стадіоном, хокейним майданчиком, працювали спортивні секції. Все це залишилось і зараз, однак, похвалитись уже нічим.

Трибуни стадіону “Темп”, де нині проводяться матчі на першість міста і області.

Корпус заводу, якому своїй появі завдячує мікрорайон – колишній ДПЗ-18. Коментувати, як відобразився дикий пострадянський капіталізм на “підшипникові”, мабуть, зайве.

Є над чим подумати…