Телевізор для Сталіна, комп`ютер для піонерів

Продовжуємо екскурсію музеєм “Автомотовелофототелерадіо”

Два місяці тому відкриття музею ретро-автомобілів та побутової техніки “Автомотовелофототелерадіо” стало неабиякою подією для Вінниці, в принципі цікавими музеями небагатою. Здавалось би, не найоригінальніша ідея зібрати під одним дахом якомога більше речей, які ще недавно вважались старим мотлохом, а музей уже встиг заслужено стати певною туристичною міткою на карті міста і за цей час поповнитись новими експонатами.

Перша новина – вхід, хоч власники музею запевняли в безплатності, став таки платним. Але 10 гривень, які беруть за відвідування, погодьтеся зовсім невеликі гроші за те, що вам там дають можливість не тільки подивитися, а й все “прощупати” своїми руками.

Після попереднього матеріалу про музей були запитання, де саме він розташований. Нагадую, в колишньому автосалоні “Владімір”, на перехресті Соборної та Свердлова, поруч із “МакЛауд-пабом” і екс-кінотеатром “Росія”.

Перед входом, як і обіцяли, техніки стало більше. ГАЗ-и з Великої вітчизняної, які щороку беруть участь на парадах 9 травня, а також пізніші “мирні” моделі. Власники музею кажуть, ретро-автопарк поповниться невдовзі іще.

Всередині колекція поповнилась як автомобілями, зокрема пожежним “ЗіС” і німецьким “Трабантом”, так і мопедами і мотоциклами. Ну і як бонус, попсова, але улюблена мені (сам збираю) колекція з журналу “Автолегенды СССР”.

В музеї уже можна вивчати еволюцію телевізорів радянської епохи. І однозначно, найзначимішим експонатом тут є перший серійний радянський телевізор моделі “КВН”. Він випускався з кінця 40-х років і, як стверджують різні автори, такий дивився сам Сталін. Але вождю не дуже комфортно було тупитись в малесенький екран телевізора, який коштував декілька зарплат рядового пролетарія, тож інженери придумали варіант, як покращити “картинку”. Перед екраном встановили велику лінзу, заповнювали її дистельованою водою і таким чином вдавалось збільшити зображення вдвічі. А на додачу, і таке застав ще я, клеїли різнокольорову плівку, що допомагала отримувати “кольорове” зображення.

Дуже порадувало побачити в музеї фільмоскоп і те, що він мав місце у моєму дитинстві. Ось такий, що зліва – досі десь є вдома, правда не дуже пам`ятаю де точно. Колись малював свої мультики для фільмоскопа просто на вирізаному папері, “плівка” весь час рвалась та в шість років сам факт вважав великим своїм досягненням

Не дуже цікавлячись новинками побутової техніки, недавно здивувався досить банальній комбінації відео- і аудіоплеєра. А воно он як, ідея закладена ще півстоліття тому.

Варто відзначити один, на мою думку, серйозний мінус музею – відсутність табличок з інформацією про експонат. І хоч працівники музею завжди готові підійти і все розказати, думаю, наявність таких табличок не завадила б, адже не трапляються речі, зрозумілі тепер не усім.

Люди потрохи зносять свій екс-мотлох в музей. Радіоли, мабуть, найчисленніші експонати. Серед них трапляються досить цікаві. А недавно з`явився і комп`ютер радянської розробки. Тепер виглядає, звісно, примітивно, але років так 20 тому це була однозначно мрія піонерів, тим паче, що на ньому можна було, навіть, пограти. Правда, у що саме, фантазія не підказує, для мене в пам`яті прикладом примітивності спливають тільки “Ну, погоди” та “Тетріс”, або ж ігри на автоматах у Центральному парку, що колись приводили у неабияке захоплення і надихали стояти за ними в черзі хоч годинами.