Колишній маєток у селі Мала Ростівка 

Палац генерала Заботіна в Оратівському районі виявився одним із найохайніших серед численних, так званих, «панських» маєтків на Вінниччині. Утім, не зважаючи на розповсюдженість знімків, історія виникнення цього маєтку, досі залишається маловідомою – про маєток інформацію доводиться збирати по крихтам.

Розташований колишній маєток у селі Мала Ростівка. За даними Вікіпедії, село засноване ще у далекому-далекому 1495 році. Цегляний палац є головною його спорудою, заради якої варто сюди дістатися.

Відомо з офіційних джерел, що збудовано маєток у 1901 році генералом царської армії Заботіним. І… все. Принаймні, більше загальнодоступної інформації, яку можна ліниво розшукати в інтернеті, немає. Тільки «сухе» доповнення – пам’ятка архітектури місцевого значення.

Інформації про самого Заботіна не вдалось поки знайти ніякої. Ким він був, що робив у цьому далекому селі? Власне, про те, що він був саме генералом царської армії, довідуємось з невеликого нарису у газеті «Вінниччина», що опублікований у листопаді 2013 року. Журналістам видання вдалось бодай щось розвідати серед місцевих…

– А десь тут у вас є палац…, – почали розмову журналісти із місцевою жителькою, 86 річною Поліною Митрофанівною Зеленінською.
-А он він на згірку й видніється.
– Ви щось знаєте про нього. Хто й коли його будував? Що там зараз?
– Я мало що знаю. Пригадую від матері, що той пан, що будував його, сказав, що колись у ньому горобці житимуть.
– І що, живуть?
– Та ні, ніхто не жиє. Кажуть, начебто викупив його якийсь Черниш, це вже з сучасних бізнесменів. Він і ремонт зробив, сторожів тримав. А тепер і сам десь зник, і сторожів немає.

Й справді, наявність якого-не якого господаря у будівлі помітна. Бо ціла, а це вже рідкість. От тільки слідів перебування тут людей не видно. І тільки напис зі світлодіодних трубок «Центр реабілітації», який, щоправда, ні про що й не говорить. Що робилось у цьому центрі – загадка.

Статуї на фасаді, як і леви на вході, виглядають якось неприродно цілими, тож, ймовірно, з’явились вони тут не так давно. Хоча деякі леви, схоже, усе ж автентичні.

Читаємо далі у «Вінниччині»:
«Зрештою, пробуємо розгадати історію в розмові з самими селянами. Невдовзі зупиняємося біля сільського ФАПу. Навпроти із-за воріт визирають двоє жіночок-сусідок. Дізнавшись хто ми й чого приїхали, відразу ж відмовляються називати себе. Про історію палацу ніхто з них нічого не знав.
– Колись пани з жиру казилися й тепер не ліпші, – сказала одна зі стрічних. – То що про них там ще пам’ятати…
– А як же історія. Хіба можна жити так у безпам’ятстві?
– Та якось живемо. Не до панів нам і не до палаців. Слава Богу, паї в оренду взяли, то й то добре. Для курей зерно є, якось уже доживемо. А хто молодший – то інша річ: і сам землю обробляє, якусь роботу пробує знайти…

Непевно, таку відповідь можна почути у багатьох селах Вінниччини, яким пощастило у свій час розбагатіти на архітектурні пам’ятки. Результат таких думок може стати приблизно ось таким

Ще одну версію про виникнення маєтку генерала розповів 84-річний місцевий житель Василь Кривоніс: «Його збудували в 1904 році, точніше – закінчили будувати. Гарний будинок. Цеглу аж з Польщі доставляли. І місце гарне – тодішні пани толк у тому знали. А так глибше історії і села, і палацу я не знаю. Я вам скажу так: як були в селі школи, там вчителі все то записували, збирали і переказували невдячним дітям, які потроху все й позабували. Такі ми люди...»

Покидаючи Малу Ростівку, ще раз кидаємо погляд на маєток. Усе ж поки можна сказати, що йому пощастило.