У 1781 році у Яневі гостював сам король Речі Посполитої. А сьогодні колишнє місто є просто селом Іванів Калинівського району. Про амбіції втраченого міста тепер нагадують розкішний палац і старовинний костел. 

Трохи на захід від районного центру Калинівка скромно по дорозі на Хмільник розмістився один з найстаріших населених пунктів Вінниччини – Іванів. У 2008 році тут могли б відзначити 430-ий День міста – міста Янів. Складно судити, як би склалась доля містечка до наших часів, але в пам`ять про амбітне минуле тут залишились три місця, які точно не дозволять проїхати, не зупинившись випадковому мандрівнику. І якщо місцевий кар`єр може здатись видовищем на любителя, то палац графа Холоневського і 200-літній костел мають зацікавити з різних боків.

Іванівський кар`єр розташований по лівий бік при в`їзді у село дорогою від Калинівки. Виглядає переконливо і, як кожен промисловий об`єкт, вельми фотогенічний. Якщо є час, тут можна провести годину-другу у пошуках вдалих ракурсів, їх тут є.

Спеціалізується кар`єр на видобутку граніту, основною. продукцією вважаються щебень, пісок, гравій. Не так давно кар`єр прогримів на всю країну – вибух шини “БелАЗу”, від якого один робітник загинув і ще двоє покалічились.

Дорога на під`їзді до села, напевне завдяки тому ж кар`єру вкладена старезною бруківкою, від якої дико трясе.

Але головним туристичним об`єктом Іванова був і залишається місцевий палац. Одне з трьох головних визначних села – маєток Холоневських насправді можна проїхати, одразу й не помітивши. Він розташований трохи обабіч основної сільської магістралі і влітку єдине, що може на себе звернути увагу серед зелені – башта. Одна із чотирьох башт колишнього палацу.

Магдебурзьке право Янів, а саме так називалось поселення і дотепер якраз цю назву можна почути серед місцевих, отримав у 1578 році. По суті, це було приватним містом графа Гнєвоша Стрижевського. Він і збудував на рівнині перший замок в оточенні валів та ровів, задля безпеки від настирних татар. Прямокутний двір з двоярусними вежами піднімався на 7 метрів над навколишньою територією.

Пізніше Янів передавався з одних рук у інші разом із 2000 кріпаків. Як і годиться подільським містам, руйнували його не один раз. А наприкінці 17 століття містечко дісталось родині Холоневських, а ті у свою чергу ділили і залишали у спадок його на свій розсуд. Холоневські вкладались у містечко і збудований (а точніше, перебудований зі старого і майже зруйнованого) наприкінці 18 століття у бароковому стилі замок був лише частинкою немалої інфраструктури Янева. Тоді він мав дві центральні вулиці, торгівельні ряди та будинки ремісників і високу ратушу із вежею та годинником. Поруч церква і костел. Гостювати у палаці Адама і Соломії Холоневських у 1781 році приїздив сам король – останній правитель Речі Посполитої Станіслав Август.

Права частина палацу відводилася під літні апартаменти господарів. Житлова частина займала лише два великих приміщення: салон та спальня. Деякий час тут гостював ксьондз Станіслав Холоневський. Саме за його замовленням невідомий художник покрив всю північну стіну спальні фрескою із видом базиліки св. Петра, колонади Бернини та папського двору. Родичі називали цю кімнату “Ватиканом”. В салоні стіни були у яскравих шпалерах, висіли від підлоги до стелі два дзеркала, привезені колись на санях панною Соломією із Парижу. В цьому салоні біля печі, що була обкладена кафелем, знаходився також великий класичний камін виконаний просто і викладений білим мармуром. На ньому стояв годинник 17ст. в оправі з позолоченої бронзи. От з годинником пов’язана майже готична легенда. Кажуть, що годинник зупинявся кожен раз, коли помирав хтось із роду Холоневських. В салонній частині знаходилися буфетна та їдальня обставлені мебелю 18ст. І їдальні було замуровано три західних вікна, і на їх місці висіли два великих полотна з зображенням генеалогічного дерева. Тут містилася колекція європейського фарфору та срібла. Стіни їдальні були оббиті грубим шовком – на фоні бардо – візерунки.

На першому поверсі були різні за формою та площею вітальня та ванні кімнати. В “портретному” залі палацу було розміщено 25 родових портретів, також тут була зібрана старовинна меблі. Сусідкою портретного балу була бальна. Стіни тут були кольору слонової кістки. В ньому було 4 вікна на східній стороні і 4 на західній, паркетна підлога з великою двокольоровою зіркою посередині, світлого і темного тонів, що впадав у чорний, багато прикрашений мозаїкою. Зі стелі звисала кришталева люстра на декілька десятків свічок, стеля трималася, опираючись на чотири пари колон. Тут також стояли дві округлі печі. Між вікнами висіли дзеркала. Меблі тут була у стилі Людовика 15. В палаці також була китайська зала у жовтому кольорі. У північному крилі розміщувалася “домашня церква”. Так Станіслав Холоневський переробив її зі спальні. В ній одна чверть була відділена колонами тосканського ордеру вкритих мармуром. Між цими колонами ксьондз зробив вівтар.

До другої половини 19-го сторіччя у Яневі проживало 2 тисячі жителів, працювало 4 млина, 2 пивні заводи, ґуральня, регулярно проводились ярмарки. Вінцем всьому стало прокладання повз містечко залізниці, яка з`єднувала Київ із Кам`янцем-Подільским. Але на той час палац перетворився на “дачу” своїх власників, які переїхали у Зятківці, залишивши на місці тільки адміністратора. Почалось 20 століття, а далі революція. За звичкою, більшовики “буржуйські” палаци віддавали усім знедоленим. Так, маєток Холоневських, побувши трохи заготпунктом, став дитячою колонією, трансформованою пізніше у дитячий будинок. Педагогічний профіль у колишнього палацу і тепер – тут розміщується іванівська школа-інтернат.

Ратушу було зруйновано у 1942 році під час Другої світової.

Якщо з двору палац схоже, що от-от розвалиться, то парадна частина, до честі керівників інтернату, має ще порівняно презентабельний вигляд.

Але зло 21-го століття – білі пластикові вікна і полікарбонат продовжують наступати на архітектурні пам`ятки, нівелюючи усю їх потенційну красу.

Натомість, приємно здивував парадний двір. Якщо не зважати на деякі дрібниці, виглядає цілком пристойно.

Цікаво, що ми побачимо на цьому місці через років 50?

Друга архітектурна пам`ятка – Костел непорочного зачаття діви Марії та монастир Бернардинці, що збудований коштом Соломії Холоневської у 1780р.

Можливо, якби така краса не була розкидана по усій області, а концентрувалась у певних більших містах, її б чекала інша доля?

А через 138 років після побудови костелу у Яневі проголосили “совєцку власть”… Ще якийсь час костел приймав прихожан, а у 1935 році на нього почепили червону зірку і всі радісно пішли будувати комунізм, не забувши занапастити частину комплексу бридкою совковою плиточкою. З костелу зробили дитячий будинок для розумово відсталих, був тут і клуб, і спортшкола…

У 1946 році з Яневом відбулось те, шо й з багатьма іншими містечками на Поділлі – він утратив свій міський статус, перетворившись у село Іванів. Місцеві жителі ще пам`ятають своє міське походження і не без гордості розповідають історію свого села. Села, якому тепер без пана стати містом ще дуже не скоро…