Як у Вінниці пропав Буг

1 серпня 1984 року через аварію на Сабарівській ГЕС вода “пішла” з Вінниці

1 серпня 1984 року у Вінниці пропав Буг. “Ми з товаришем їхали у справаї із Замостя в Центр. Коли проїжджали через центральний міст, мало з трамваю не випали: Бугу не було, – згадує вінничанин 49-річний Сергій Кравцов. – На мілині стояли люди: хто збирав рибу, хто так бродив, інші щось шукали у намулі. Ми метнулися додому за фотоапаратами і у дві камери швиденько пробіглись по набережній. Води насправді було більше ніж на фотографіях, але видно було, що вона швидко тікає”.

Брат товариша потім розповідав, як вони на лодках катались. “Гребемо, гребемо – каже – і все на місті, а потім зрозуміли, що взагалі на землі стоїмо”.

Вода пропала через аварію на Сабарівській ГЕС: поламалось кріплення, яке утримувало один із восьми щитів. Сам щит потік води вирвав, розвернув і відніс на 200 метрів від ГЕС. Обладнання на станції стояло із 1948 року. За 36 років його жодного разу не міняли і не ремонтували.

“У той час Сабарівська ГЕС була підпорядкована тепловим мережам. Я працював там слюсаром, – пригадує Юрій Дець, 44 роки. – Зранку, пам’ятаю, прийшов на роботу і бачу: нема Бугу. Водонапірна вежа зупинилася, люди бігають. Але паніки не було, всі тішилися: о, Бугу нема, Бугу нема. На мосту стояло купа народу і показували пальцями униз. Збереглось русло річки посередині і невеликі калюжі. На мілині лежали риба, раки. Нас, пацанів, керівництво заставило живу рибу збирати і кидати у русло річки. Люди набирали кілограмами і несли додому”.

Пробоїну закрили того ж дня і на наступний ранок повернули Вінниці воду. Саме обладнання ремонтували майже два місяці.

“На станцію з’їхалось міське, обласне, партійне керівництво, техніки нагнали. Почали засипати пробоїну брилами, камінням, блоками. Бетонні блоки вагою 3-4 тони вода зносила, як пір’їнку. Тоді стали чекати, поки зійде вода і знову почали засипати дірку. Коли зупинили воду, поставили ремонтні шандори”. Того дня зійшло 2 мільйони кубів води, не стало 15 кілометрів річки. Винним в аварії визнали майстра Кулаковського, який відповідав за стан та експлуатацію обладнання. У лютому 1986 року на Сабарівській ГЕС сталася ще одна аварія. Цього разу вона пройшла для міста непомітною.

“Готувалися до пропуску весняного паводка: перевіряли роботу щитів – підіймали і опускали. Вони тримаються на металевих тросах. Під кригою не бачили, як один з тросів прогнив. На щит намерзла вода, його вага збільшилася вдвоє. Один з тросів не витримав і обірвався. Щит з усією силою впав униз і його знов вирвало. Але тоді все зробили оперативно: кинули ремонтні шандори і перекрили воду. Після цього відремонтували всі 8 щитів. І першого і другого разу все було зроблено тихо. Про ці аварії навіть у Києві не знали”.