До монументів завжди ставився відносно скептично. Може тому, що їх часто встановлюють не стільки керуючись бажанням, а тому що "так треба". А може і автори не завжди з відповідним натхненням підійшли до свого витвору, поставившись до нього виключно як для роботи. Або ж навпаки, заклавши у пам`ятник таку авторську думку, що тільки сам автор і може її пояснити. Монумент воїнам-інтернаціоналістам у Хмельницькому видався мені і оригінальним, і зрозумілим одночасно: "Велика рука" штовхає солдата по земній кулі, як пішака по дошці. Думки солдата, його доля - щось зовсім вторинне. У "руки" в запасі ще вісім таких. 

Скульптурна композиція "Віра. Надія. Любов" на головній площі міста перед облдержадміністрацією. Ставлення самих хмельничан до неї неоднозначне. Та й у мене враження залишились змішаними. Але вже не відкрутитись, "ВНЛ", встановлена до 74 річниці Хмельницької області, вже стала певним символом міста. 

Офіційна інформація про композицію така: "Виготовлення скульптури розпочалось у Київському художньо-виробничому комбінаті «Художник» 10 років тому. В основі композиції - постаті трьох давніх українських берегинь. Тріада розміщена на великому колі, яке символізує вічне, нерозривне коло буття і спадкоємності поколінь. У цьому ж колі - фігури лелек; кетяги калини, грона винограду - символи родючості і єдності; рушники, якими здавна українські матері благословляють своїх дітей. На зворотному боці композиції - кобзар з кобзою - виразник дум і надій українського народу. Розміри монументу становлять 9 х 7,8 х 5 метрів.

Слова губернатора як би підкреслюють всю пафосність скульптури, яка, зізнаюсь, не в`яжеться з моїм баченням сучасного оформлення міст. Та хай там як, але побачити "Віру з Надією та Любов`ю" все ж варто. Принаймні, тому що настільки деталізованого і витонченого пам`ятника в Україні зустрінеш не часто. 

Це може здатися диким кітчем, але не треба судити суворо. Ще в середині 2000-х місцеві підприємці вирішили віддячити рідному місту - встановити на алеї поруч із міськрадою кожен свою лавочку. Кажуть, підприємці досі доглядають кожен за своєю. Згодом доріжка отримала назву "Алеї закоханих". Як я розумію, якихось технічних чи естетичних вимог не було, робили кому як дозволяла фантазія і смак. Подобатись може, чи ні, але цілком оригінально - факт. 

  

Літера "б" залишилась комусь на пам`ять. 

Біляєв - місцевий коваль і підприємець. 

Такі металеві монстри - неодмінний атрибут хмельницьких дитячих майданчиків. Більше таких не зустріти в інших областях, а от на Хмельниччині, у Кам`янці-Подільському, приміром, також - досить поширене... щось. Точне призначення таких атракціонів можна визначити не завжди, якщо ти не народився у Хмельницькому. А місцеві жартують - на цих монстрах поламали руки і ноги не одне покоління хмельничан. 

Ну і на завершення - найгламурніший білл-борд України! У Хмельницькому ковальство, схоже, у великій пошані, тому навіть рекламні конструкції тут не обходяться без участі художників по металу.  

Зрозуміло, такий рейтинг є винятково суб`єктивним і кожен у Хмельницькому може побачити щось своє. А хтось не побачить нічого. Тим не менш, цього літа місто запам`яталось саме таким.