Іван Костянтинович Айвазовський любив малювати море і кораблі. У Вінниці не було ані моря, ані кораблів. І нічого іншого такого, що могло б зацікавити російського художника-мариніста. Тож до нашого міста Ованес Айвазян, як його нарекли батьки, не мав жодного відношення. Та якби побачив, яку вулицю тут нарекли його іменем, наврядчи чи втішився б. Замість моря тут - заводи, склади, мехколони з дрібними промисловими підприємствами і малопривітний приватний сектор з гуртожитками, замість кораблів - тепловози. І пейзажі тут зовсім не романтичні, а самі що не є "рабоче-крестьянские", індастріал у чистому вигляді. І в міру депресивний.
Приватний сектор тут межує із залізницею, що веде до складів, заводу залізобетонних конструкцій і керамзитного заводу. Вантажні потяги тут місцями проходять всього у кількох метрах від вікон. Всі давно вже звикли, а переводити стрілки на коліях, на "радість" машиністам, тут є улюбленою забавою дітвори. Щоправда, тепловози тут уже натке часте явище, як ще років 15 тому.
"На районі" гуртожитки тут прийнято називати "зековськими". У декількох і справді у свій час житло надавали колишнім в`язням після виходу на волю. Хто зна, можливо й це стало однією з причин, що деякий контингент тут можна сміливо називати специфічним - "гопник-стайл" у місцевих дворах тут все ще залишається актуальним.
|
НАПИШІТЬ КОМЕНТАР