Вінницьке кіно… Звучить дивно? А воно існує!
У першу чергу появі “вінницького кінематографа” маємо завдячувати режисеру театру та кіно Валерієві Шализі, який на базі Вінницького державного телебачення створив декілька повнометражних фільмів. Їх марно шукати в телепрограмах всеукраїнських каналів, але, безумовно, заслуговують на увагу. Принаймні від самих вінничан.
Детектив, еротика, трилер і мелодрама – це все вінницький режисер Валерій Шалига спробував поєднати у одному кількасерійному фільмі “Фатальна помилка”, презентованого десять років тому. Фільм можна назвати абсолютно вінницьким, адже повністю відзнятий у Вінниці (а як вам погоня на Немиріському шосе?) і сам режисер, і актори – з вінницьконго муздрамтеатру, до яких “примкнули” журналісти місцевого державного телебачення і одна всеукраїнська зірка – серед запрошених акторів був Богдан Бенюк. Власне, саме на ВДТ й був відзнятий фільм. Серіалом, навіть, всерйоз зацікавився УТ-1 для показу в загальнонаціональному ефірі, однак не склалось.
20minut.ua, 2003 рік.
“Фатальна помилка” вінницького кінематографа
Минулого вівторка відбулась презентація художнього фільму “Фатальна помилка”, знятого у Вінниці. Фільм не тільки знятий у нашому місті — він є стовідсотково вінницьким. Наш режисер — Валерій Шалига, актор і режисер-постановник Вінницького муздрамтеатру, який заразом ще й дебютував як сценарист, наші актори, і знімався фільм на нашому Вінницькому державному телебаченні. “Фатальна помилка” — так зване паралельне кіно, тобто зняте не на кіностудії і, за словами Валерія Шалиги, на відміну від прокатного кіно, для телебачення — це новинка. Жанр фільму — десь-то мелодрама з елементами трилера. Сюжет страшенно закручений, з домішкою еротики та крутого детективу. Взагалі настільки цікаво, що на презентації не було про що говорити, крім як про еротичні сцени, в яких відзначився заступник директора ВДТ-6 Іван Педорук. Одним словом, паралельне кіно. Стильно- провінційний фарс Ті, кого зацікавив модний вінницький фільм після яскравої презентації у нічному клубі “Спорт-тайм”, могли протягом трьох днів спостерігати за витвором місцевих митців на УТ-2 вдень та на ВДТ-6 увечері. Мої знайомі, яких я майже силою примусила висидіти біля екранів півсерії, були не в захваті ні від гри акторів, ні від “насиченості” діалогів, ні від панорамності кадрів. Єдине, що зігрівало душу, але десь зовсім в далеких її закутках, — те, що це наше. А з іншого боку, було соромно, що наше не змогли зробити кращим. І справа, мабуть, не тільки в коштах, але й в майстерності. Крім того, з трьох “гумових” серій спокійно можна було б зробити один повнометражний фільм. До того ж роль головної героїні фільму вийшла якась безхарактерна. А колишня Міс Вінниця Ірина Зелененька зіграла її, м‘яко кажучи, ніяк. Не блищала і її сестра по фільму Ольга Дуржинська, яку Валерій Шалига запросив на зйомки в прямому розумінні просто з вулиці. Правда, свою непрофесійність вона дещо згладжувала певною чарівністю. Відомі наші театральні актори Нестор Кондратюк, Клавдія Барил, Анатолій Вольський і сам Валерій Шалига грали бездоганно… як для нашого музично-драматичного театру. Не врятував якість фільму і спеціально запрошений до участі в зйомках киянин Богдан Бенюк. Хороший театр — це ще не кіно Здається, що фільм знято, щоб довести собі, що ми можемо, хлопці з дівчатами, взагалі зняти фільм. Майже за копійки і у рідній Вінниці. Але з впевненістю заявляти, що це високохудожній витвір, до того ж з вельми популярним сценарієм, з купою інтриг — це вже вибачте. І хоча це вже третій фільм, відзнятий Шалигою у Вінниці (спочатку були “Покута” і “Моцарт”), його, як і два попередніх, важко назвати більш ніж хоббі Валерія Шалиги — дійсно майстра театральних постановок. “Фатальна помилка” — це, скоріше, ще один приклад, як не потрібно знімати кіно. І якщо це підсумок пошуків у вінницькому кінематографі, пройдених за 10 років, як висловився Валерій Шалига, то тоді на ньому можна поставити хрест. Так що поки вінницькі режисери не навчаться знімати справжнє кіно, а не спектаклі на телебаченні, і поки наші театральні актори набудуть кіношної натуральності, відкинувши зайві пози та паузи, доти Вінниця не стане Голлівудом, як вже зараз охрестив її наш мер, за підтримки якого відбувалася презентація фільму.
“Далекий поcтріл”
У колекції режисера Валерія Шалиги є ще три фільми, відзнятих у нашому місті – “Покута”, “Моцарт” і “Ловись рибко, ловись”.
“Снег”
Фільм “Снег” молодого режисера Таїсії Олійник можна назвати першим і єдиним на сьогодні вінницьким трилером. Фільм презентований у 2011 році на “великому екрані” – у кінотеатрі “Родина”. Щоправда, Вінниці як такої у стрічці немає, сюжет розгортається у заміському закинутому палаці. У фільмі не грають професійні актори, для усіх це виявився дебют. Наскільки це вдалося не беремось судити, адже на кожний вказаний недолік буде одна відповідь – подібний фільм став першим у своєму роді. На жаль, фільм недовгий час був доступний на youtube і згодом видалений.
Як уже йшлося вище, Вінниця удостоїлась стати місцем зйомок і для “республіканського кіно”. В першу чергу серед повнометражних фільмів варто відзначити два: “Пригоди Толі Клюквіна” і “Розклад на зватра”.
“Приключения Толи Клюквина”
Вінниця, 1964 рік. Фільм кіностудії імені Горького чи не найкраще передає атмосферу міста тих часів. Вулиці Пирогова, 9 січня (нинішня Артинова), Червоних партизанів, Свердлова, Кизицького, медуніверситет, з якого “зробили” лікарню…
“Расписание на завтра”
Досить типове радянське кіно, добре і наївне і, відверто кажучи, нудне. Хоча, це, звісно, питання смаку, тому все таки краще побачити його самому. Тим паче, що, як і “Пригоди Толі Клюквіна” немало показує Вінницю 40-річної давнини.
